Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Flag Counter

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS


Публічно-шкільна бібліотека с.Невірків


Вівторок, 19.03.2024, 07:37

Село Жорнівка виникло з об’єднаних в одне ціле хутірських поселень. Є відомості про те, що в даній місцевості була невелика німецька колонія. Старожили пам'ятають, що німці жили тут до 1939 року. Карплюк Всеволод розповідав своїм дітям, що хата, яка стоїть і зараз, знаходиться на місці будинку одного із німецьких колоністів. Перед приходом Радянської влади німець продав її за умовну плату,тікаючи за кордон, і залишаючи все своє нажите майно. Пізніше сім'я  Карплюків для того, щоб не вносити плату за будівництво нової  хати, обклала стару ззовні новими стінами, а стару всередині розібрали(бідняцька винахідливість). Крім того, існують свідки, що там, де зараз росте ліс, було невелике німецьке кладовище(про це нагадує лише невеликий горбик) .
Про виникнення хуторів Буда Грушевська та Поруб відомо, що пан ( за одними відомостями Стецький, за іншими – Пашинський) викупив частину лісу, який продавав за кордон, після цього продавав її невеликими наділами. Люди, викупивши наділи, тяжко працювали і з часом (за одними даними тут нараховується 30, за іншими - набагато більше господарств). 
Достовірним є документ, підписаний «Головний уряд Речі Посполитої по статистиці ».- Варшава,1923р., який повідомляє, що станом на 1923рік Буда Грушевська нараховує 29 хат, в яких проживає 179 чоловік, з них 4 росіян, 14 німців, баптисти, православні, поляки.
Гурин Микола, який в минулому був лісником, повідомляє, що лише в одному кварталі може нарахувати до 14 хат, а таких кварталів є кілька (можливо, пізніше кількість їх зросла).
Старожили Карплюк Ганна та Каислюк Арсен згадують поміщика Андрейова (невідомо чи це було його прізвище), росіянина за національністю та єврея Хаскеля. Кислюк Арсен розповідає: «Андрейов був низенький, пузатий чоловік, пам’ятаю його сиву чуприну і вуса. Мав багато поля, худобу, шмат лісу і тартак. (Чи він був його, чи він ним просто керував - невідомо. Тартак - то така пилорама.) Працювали там наймані люди. Хто хотів то і крепко заробляв.  Було там безотходне проізводство (палили відходами). В рух тартак приводила машина (напевне, парова), вона ж  і освітлювала територію, бо працювали тут у три зміни . Ліс різали на різноманітний матеріал, виготовляли тут і шпали, які грузили на підводи і везли до Костополя. Ми жили недалеко. Між тартаком і нашою хатою росло 3 га столітніх дубів, з другого боку стільки ж. В тому дубовому гаю було дуже чисто і гарно. Туди часто приїжджали поляки на «майовку». Тартак було взорвано Ковпаком. Андрейова не розкуркулювали так як інших, напевно, тому, що був росіянин».  Карплюк Ганнастверджує, що польська влада хотіла побудувати залізничне сполучення між Жорнівкою і Костополем. Уже в наші часи за допомогою металошукача було  знайдено  частини від тартака. На одній із них є  надпис на  польській мові «ORTHWEIN MARKOWSKI-KARASINSKI. WARSZAWA 1888»
Крім тартака була смолярня, де варили смолу, скипидар, березовий дьоготь.
На своїх наділах люди сіяли жито, льон, коноплі, просо, садили картоплю та інші овочі. На 10 хат були одні жорна, молотили ціпами.  Пізніше була парова  молотарка.
У 30-х рр. поляки поставили на роздоріжжі капличку. Приїздив ксьондз і біля неї була відправа. Кажуть, ніби храм тут планували побудувати, навертали до польської віри українців. У Невіркові на той час діяла «Просвіта», активісти якої переконували не зрікатись своєї віри. Пізніше українці побудували свою капличку і теж мріяли про свій храм. (Жорнівчани відвідували Невірківську церкву та хоронили своїх близьких на невірківському кладовищі).  Ці каплички стоять і понині. Люди, по можливості, доглядають за ними, хоча на початку їх появи траплялись випадки, коли святині обкидались брудом.
Діти ходили до школи . Їх було 3: на х. Поруб, на Буді Грушевській і пізніше  в хаті заможного  селянина Антося . Остання стоїть і зараз, тільки   перевезли на інше місце. У 40-х рр. у селі була своя сільська рада, магазинчик, у підвалі якого в 50-х рр. тримали господарів, які не хотіли вступати в колгосп.
Під час війни на фронті загинуло15 жителів села, але ще більше постраждало в своїх домівках. Одних убивали або відправляли у заслання до Сибіру за зв'язок з бандерівцями, інших страчували «хлопці з лісу» за підтримку «совєтів». Так як хати були далеко одна від одної, то часто через кілька днів знаходили цілі сім’ї  замордованими,  іноді в криницях. Існує думка,що «совєти» спеціально сіяли ворожість між людьми, натравлювали українців на поляків і навпаки.  Тих, хто залишився, радянська влада примусово виселила. Приїздили до хати і починали її розкидати: скидають снопки з даху, викидають майно і перевозять в інше місце. По суті, так і з’явилося  нове с. Жорнівка, а на місці х. Буда Грушевська виріс ліс.
Від х.Поруб теж нічого не залишилось. У 90-і роки там поставили пам’ятний знак  воїнам УПА, які загинули у 1946 році. За однією із версій, тут була таємна підземна школа для офіцерів воїнів УПА, яку зрадницьки знищили. За іншою, така школа знаходилась поблизу с.Топча.  Загиблі йшли з с.Топчі і натрапили на засідку(це є більш вірогідним).
У «Книзі Пам’яті і Слави Волині. Рівненська  область. Корецький район. Т.5», 2002, читаємо, що у с. Жорнівка виявлено 16 учасників визвольних змагань, 5  загиблих, 5 репресованих. ( Відомості не точні.  Додається документ про родину Пилипея  Петра Євтуховича,1886р.н., яка була примусово виселена до Красноярського краю, але  в даній книзі про це не значиться) .
У книзі «Реабілітовані історією. Рівненська область. Кн.2», Рівне,2009 надається документ, в якому зазначено, що станом на 30грудня 1949р. у с.Жорнівка нараховується 90 хат, кількість поданих заяв про вступ до колгоспу – 0, голова сільської ради  Конончук. У 1951 році уже було створено колгосп  імені Паризької Комуни. Очевидці пам’ятають, як викликали господарів до сільської ради, як брали пальці між двері змушуючи писати «дуже прошу прийняти мене в колгосп», як забирали все: худобу, реманент. З кращих клунь робили колгоспні будівлі, гірші могли піти на паливо. Пізніше і сільська рада, і колгосп було об’єднано з невірківським. У 1960р.  колгоспу дали назву Олеко Дундича, починається його розбудова. В 60- 70 –х рр. будується новий медичний пункт, клуб, в якому розміщується і бібліотека, дорога з твердим покриттям. До районного та обласного центру став ходити автобус.  У кінці 80-х будується новий світлий магазин, планується відкрити кафе.
1993 р. -  колгосп реорганізовано в КСП «Невірківське», 2001 року – в СВК «Невірків»,  2003 року СВК  самоліквідувався. Закривається і клуб, який був на балансі колгоспу, і бібліотека,фонд якої у 1998р. перевезли до Невіркова. Будинки клубу  та медпункту знищено. На даний час медпункт знаходиться в одній з кімнат початкової школи.
У 2004 році жителям села було виділено землю для кладовища, а на ступного року місцеві майстри збудували  капличку. Освячення  відбулось 29 серпня  на свято Перенесення  Нерукотворного Образа (Убруса) Господа нашого Ісуса Христа. Пізніше святкування було перенесено на  наступну неділю після Успіння Пресвятої Богородиці. Богослужіння  проводться у визначені дні Невірківським батюшкою Отцем Володимиром.
На території села є Дім Молитви. З його появою у селі побільшало багатодітних родин, звучить дитячий сміх.   
Як і в минулі часи, відвідують жорнівчани різні храми, але просять у Бога одного і того ж: здоров’я та щастя своїм родинам і надіються, що їх маленька батьківщина не відійде у небуття 

 

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту



Урядовий портал
Рівненська обласна бібліотека для молоді

Корецька централізована система публічно-шкільних бібліотек © 2024 uCoz