Як і кожне поселення Невірків мав свої злети і падіння, свої святині.
У XVII ст. тут було засновано монастир ордену домініканського. Польські джерела подають, що в 1698 році в Невіркові діяв костел Святої Трійці, який був дерев’яним та мав при собі дерев’яні монастирські будівлі. На той час селом володіли Рокшицькі, які передають монастирю певні землі і сімейну реліквію – ікону Матері Божої. На іконі зображена Мати Божа, в серце якої вбито меч. З її очей течуть рясні сльози, руки складені на грудях для молитви. Сама ж вона, молячись, страждає.
Тадеуш Стецький (1838–1888) – польський краєзнавець у своїй праці (Stecki T. Z boru i stepu. Obrazy i pamiątki / T. Stecki. – Kraków : Druk. Wł. Anczyc, 1888. – 354 s.)згадує легенду про Невірківську ікону.
За панування Яна Казиміра 1651 року відбулася битва під Берестечком. На той час молодий Єронім Любомирський, будучи відданий під опіку Гонсевському, сидів у Губківському замку. Він разом з іншими мав очікувати результату зустрічі Королівського війська з Хмельницьким та татарами, аби в разі потреби підтримати їх з тилу. Сумно було йому там - хотів спробувати свої сили. Тому намовив він деякого Павловського і з ним вночі вибрались із замку і пристали кінно до обозу. За кілька миль до Берестечка вони наштовхнулися на численний татарський загін. Здавалося, що рятунку вже не має. Ледве зіскочивши з коня, вони видерлись на вершину розлогого дубу, сподіваючись на те, що їх ніхто не побачить. Але татари помітили втікачів і випустили на них велику силу стріл. Та густа крона дубу заважала їм.
Роздратовані татари вирішили розкласти під деревом вогонь і так знищити нещасних. Смерть здавалося була неминуча, а хвилини вояків полічені.
Старший вояк Павловський шепнув тоді Любомирському: «Звернися, князю, з молитвою до Святої Матері Божої Невірківської, до якої здавна молився весь ваш рід».
Ледве Любомирський вимовити встиг молитву до Неврківської Болесної Діви Марії, як сталося чудо – з’явилося в далині численне польське військо. Побачивши це, татари залишили втікачів і зникли.
Це був сам Єжи Любомирський та Олександр Конєцпольський, які на чолі загону чекали тут на ворога.
Молодий Любомирський звернувся тоді так: «Матінко найсвятіша Невірківська, буду служити тобі до кінця своїх днів, рано і вечором дякувати Тобі, і при Твоєму святому образові, хвалити Твоє ім’я »
До образу з навколишніх сіл приходять віруючі різних конфесій. Ікона творить чудеса: інваліди залишають милиці , візки і встають на ноги, сліпі прозрівають. Вдячні зцілені залишають пожертви у вигляді срібних або мідних пластинок у формі ручок, ніжок, сердець, очей. Ці пожертви прикрашають ікону і до цього часу, та нажаль, не в Невірківському храмі, меси у якому затихли ще у далекому 1939році.
У 1945році староста Невірківського костелу Філончук потайки вивіз ікону до Польщі . Святиню врятував щасливий випадок – на скрині, в якій везли ікону, заснули діти. Їх не захотіли будити, сподіваючись, що там тільки речі домашнього вжитку. Так чудодійна ікона матері Божої Страждальної опинилася у Свьонтніках під Вроцлавом, куди у вересні з’їжджаються поляки з усього світу .
У червні 2014 року у Невіркові відбулось урочисте освячення пам’ятного Хреста та прикріплення до стіни костелу Святої Трійці копії Ікони Матері Божої Страждальної. До костелу Святого Антонія в Корці передано копію ікони.
Матеріал зібрала зав. ПШБ с. Невірків І.Ткачук
|